З історії створення

   Останні роки свого життя Леся Українка провела далеко від рідного краю, здебільшого в Єгипті та Грузії, де вона легше переносила свою недугу. 

 Востаннє поетеса побувала на батьківському обійсті в Колодяжному в березні 1907 року, та думками завжди линула до милих серцю місць, де жили її родичі і друзі, зокрема, на мальовничу Волинь.

   А посеред літа 1911 року, перебуваючи у грузинському Кутаїсі, Леся Українка робить своєрідну мандрівку на Волинь — створює чорновий варіант драми-феєрії «Лісова пісня», яка стала вершиною її творчості, увійшла до скарбниці як української, так і світової літератури. 

"Лісова пісня» — драма-феєрія в трьох діях,  написана влітку  1911 року в Кутаїсі. 

   Чорновий варiант «Лiсової пiснi» Леся  Українка завершила 25 липня 1911 року. 

Оскiльки чистового варiанта не знайдено, дату закiнчення роботи над ним визначають опосередковано, за листом авторки до сестри Ольги:  8 жовтня 1911 року.

   

Обкладинка першого окремого видання (1914 р.)

 У своїх листах Леся Українка ділилась, як їй давалась робота над твором і що послужило поштовхом до створення.

З листа Агатангелові Кримському

14 (27) жовтня 1911 р. м.Хоні
"А проте я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа, згадавши про їх, написала «драму-феєрію» на честь їм, і вона дала мені багато радощів, хоч я й відхорувала за неї (без сього вже не йде!). Се, властиве, ein Märchendrama, по термінології Гауптмана (так він зве свій «Потоплений дзвін»), але я не знаю, як би се могло по-нашому зватись. Чи Ви знаєте, що я дуже люблю казки і можу їх видумувати мільйони? А от досі не одважувалась писати!"

Із листа до сестри Ольги

27 жовтня (9 листопада) 1911 р. м.Хоні

 "Правда, писала я її ("Лісову пісню") дуже недовго, 10 – 12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам’яті. (...) Далі я заходилась її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж само писання, – от тільки вчора скінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия й плечі болять, наче я мішки носила. Ет, таки я тепер ні до чого стала!.."

З листа до матері

20 грудня 1911 р. (2 січня 1912 р.) Хоні

"...Успіх «Лісової пісні» серед вас вважаю за великий тріумф собі, тим більше що я його не сподівалась чогось. Мені здавалось, що ти не похваляєш такого стилю (ти не радила мені писати фантастичні драми з інших причин, але мені здавалось, що й «по существу» ти мала щось против того, хоч тепер бачу, що я помилялась).   (...)

  Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка.
 І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували – пам’ятаєш? – у дядька Лева Скулинського… Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» – я й сама не збагну чому. Зчарував мене сей образ на весь вік. Тепер сеє очарування передалось і Кльоні – він якось відноситься до сеї поеми, як до живої людини, – мені аж чудно… А от досада, що ніяк не можна по-нашому перекласти «Märchendrama» – «драма-феєрія» те, та не те. Як би його сказати? «Драма-казка» чогось незграбно, правда? (...)

Сторінка автографа "Лісової пісні", 1911 р.

   

Незважаючи на те, що авторка написала драму-феєрію лише за 10-12 днів,    твір був результатом тривалого вивчення народнопоетичних джерел, міфології, світового письменства, життя селян волинського Полісся. 
  
  Численні переробки, закреслення та дописки в чорновому автографі свідчать про складну та наполегливу працю над твором. Автограф не становить єдиного цілого, має кілька текстових нашарувань і відбиває різні етапи роботи – від первісного до остаточного.

 

Світлина з вистави у постановці
Полтавського театру ім. М.В. Гоголя

 





  Ще за життя Лесі Українки була зроблена спроба поставити «Лісову пісню» на сцені, у театрі М. Садовського [Леся Українка. Документи і матеріали. 1871 – 1970, стор. 220].
  У травні 1912 р. поетеса писала з цього приводу до А. Кримського: «Чую, хотять її ставити на сцені, але що з неї там вийде?..» Сценічна доля драми-феєрії дуже хвилювала її. В листі до матері від 24.05.1912 р. Леся Українка висловлює турботу про те, «…щоб Садовський в разі серйозних замірів ставити сю річ, не заміняв нічого, не списавшись зо мною, – боюся, щоб там чого не «співнили», намагаючись улегшити постановку.
  В архіві письменниці збереглися матеріали, які дають уявлення про участь Лесі Українки у підготовці спектаклю: текст афіші та список діячів («ролі») (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 790). На жаль, на сцені театру М. Садовського «Лісова пісня» світу не побачила. 

  Уперше драма була поставлена на театральній сцені 22 листопада 1918 року в Київському драматичному театрі.